Дідусь Мороз! Здрастуй!
Боже мій! Ці слова я мріяла написати більше двадцяти років! Якщо чесно, давно б написала, якби індекс знала. Пробувала в дитинстві відправити "На село дідусеві..." Морозу, само собою. Не пройшло. Пильні листоноші не пропустили. Повернули.
Дорогий Дідусь Мороз! Ми з моєю маленькою донечкою чекаємо тебе в гості. Чай з бурульками. Я вже приготувала варення з сніжинок, тепер допомагаю візерунки морозу на вікнах малювати. Правда, зсередини — дуже холодно на вулиці. У доньки-лапочки готовий новорічний костюм. Тобі сподобається! Самі пошили. Вірш, звичайно, ми ще не подужаємо, але обов'язково станцюємо. Разом. Обіцяю.
Я ніколи не вірила в чудеса. Ніколи. Повірила лише нещодавно, з народженням дочки. Це диво. Це дійсно чудо. Чому не вірила раніше? Не знаю. Боялася. Чого боялася? Несправджених надій і розчарувань. Але більше не боюся. Тепер-то я точно знаю, що дива бувають. Як у казці. А що нам заважає перетворити своє життя в казку? Тільки ми самі. Долають нас сумніви, невпевненість у власних силах і невіра в чудеса ніколи не додадуть в наше життя чарівництва.
Я знаю, що в листах до тебе прийнято писати побажання з приводу новорічних подарунків. Я, мабуть, не буду оригінальним і дуже-дуже сильно-пресильно попрошу тебе зробити нам подарунок. Особливий. На двох. Справа в тому, що нам до неможливості потрібен тато. Свій, особистий. Моя крихітка вже навчилася говорити "тато" і тепер намагається знайти того, хто відгукнеться на це незвичайне для нас слово. Поки безрезультатно. Але я знаю. Ні, не знаю. Я абсолютно впевнена, що ти не залишиш без уваги моє прохання.
Я бажаю всім діткам бути коханими. А дорослим — повірити в чудеса. Адже віра — половина успіху. Не забувайте про це, і ви легко перетворите своє життя і життя своїх дітей в чарівну казку! З Новим роком!
