Колись дуже давно датському коваля Йоргену Скафту Расмуссену набридло кувати залізо, і він вирішив стати інженером. Сказано — зроблено. Після дворічного навчання у Німеччині він отримав диплом, але робота "на дядю" на Рейнської машинобудівної фабриці не надихала, і 27 серпня 1907 року Йорген організував у Цшопау невелике (зате своє!) підприємство з виробництва різноманітної арматури для парових машин.
У той час парові машини широко використовувалися не тільки на паровозах, але і як стаціонарні двигуни на фабриках. Расмуссен ж задумав поставити парову машину на гумовий хід і тому назвав свій заводик DKW (DampfKraftWagen, тобто "паромобиль"). Так у його життя увійшло три щасливі літери, з якими він вже не розлучався.
Експерименти з паровими машинами виявилися, однак, безперспективними, потрібно було терміново шукати їм заміну. Тут і підвернувся хтось Хуго Руппе, запропонував освоїти виробництво... іграшкового двотактного бензинового моторчика з єдиним цилиндриком не більше наперстка об'ємом 25 см3. Хлопчаки тоді захоплювалися моделізмом, і такий двигун був предметом їх мрій. Так його назвали — Des Knaben Wu..nsch ("мрія хлопчика"). Літери, як бачите, залишилися колишніми.
Моторчики розліталися, як гарячі пиріжки, конструкція міні-двигуна виявилася настільки вдалою, що після деякого збільшення циліндра з'явилася спокуса поставити двигун на реальний велосипед. На таких мотоциклах з задоволенням каталися вже цілком дорослі дядьки. З "дитячими мріями" було покінчено, і абревіатура DKW набула зовсім іншу розшифровку — Das Kleine Wunder ("маленьке диво"). І це дійсно було справжнє німецьке диво, тому що всього за 6 років завод став найбільшим у світі виробником мотоциклів!
Пора було збільшувати не тільки кількість циліндрів в моторах, але і коліс під ними. У 1928 році Расмуссену вдалося придбати завод Audi в Цвікау, конструктори якого отримали завдання розробити автомобіль з двоциліндровим двотактним двигуном DKW 600 см3, дерев'яним кузовом і переднім приводом. Між іншим, мотор в них стояв поперек, так що "Міні" Алека Иссигониса зовсім не був дебютом такої компоновки. Названий DKW Front, він швидко став однією з найбільш продаваних малолітражок Німеччини.
Жити б талановитому датчанину, в якому поєдналися інженерний талант і чуття бізнесмена, розкошуючи, але тут до Європи докотилася Велика депресія (вона, до речі, незабаром привела до влади нацистів). Розорялися малі підприємства або об'єднувалися у великі, як сказали б тепер, холдинги. На цій хвилі в 1932 році в Хемнитце і був створений Auto Union (Автомобільний союз), який об'єднав заводи DKW і Audi Расмуссена, а також підприємства Horch і Wanderer. У новому концерні DKW обслуговував "бюджетний сегмент", його мотоцикли і машини коштували від 345 до 3 400 рейхсмарок і знаходили збут, незважаючи на економічний спад. Малолітражки DKW збирали по 4 800 штук на місяць, і все одно їх не вистачало. (Ви, певно, вже здогадалися, що чотири переплетені кільця і сталі маркою нового автосоюз.)
Не тільки компонування DKW була для того часу передовий: ці автомобілі з'являлися на світ за сучасною схемою поділу праці. Двигуни збирали в Цшопау, кузова — в Шпандау, самі машини виготовлялися в Цвікау. В ті часи навряд чи хто наважувався на таке розосередження виробництва. Ні Opel, ні KdF (згодом — Volkswagen) не змогли відібрати у DKW помітну частку ринку.
Auto Union не пережив Другої світової війни. Його підприємства виявилися частково в Західній, частково в Східній Німеччині. Расмуссен в 1948 році повернувся на батьківщину, де намагався створити автомобільне виробництво, втім, безуспішно. Історія двотактних автомобілів DKW на території ФРН завершилася в 1965-му, коли в Інгольштадті остаточно відмовилися від таких моторів. А ось "чотири кільця" відродилися на нових автомобілях Audi.
Цікавіше склалася доля DKW в НДР, де виявилися і Цвікау, і Цшопау. Деякий час ці автомобілі випускалися практично без змін під маркою IFA, а потім послужили основою для справжніх народних німецьких авто: Trabant і Wartburg, які проводилися аж до падіння Берлінської стіни.
У них на довгі роки законсервувалося спадщина Расмуссена: двотактний двигун. Тільки дитині Trabant вистачало двох циліндрів, а "престижного" Wartburg довелося додати третій — інакше 130 км/год йому було не розвинути. Однак справжній успіх не завжди визначається кількістю циліндрів або "коней" в них. Саме Trabant досі залишається культовим автомобілем, втілює ностальгію за соціалістичного "раю". У свій час треба було стояти за 15 років у черзі за новеньким Trabant'ом, сьогодні можна купити не іржавий (кузов-то пластиковий!) Trabi (так його ласкаво називають німці) за 20 євро. А за десять продають консервні банки з запаяним в них двотактним вихлопом Trabant. Воістину — Das Kleine Wunder геніального данця!