Вирішили якось всією родиною з'їздити в Геленджик. Сказано — зроблено. Прихопили мою подругу, і вже в середині липня їхали в поїзді. Їхати в цій задусі потрібно було троє діб. До того ж навколо снували кричали діти, які теж хотіли повалятися на пляжі, поплавати у Чорному морі. Ну, або в Азовському. Де доведеться. Але ще гірше було те, що мене заколисує. Так прикро. Тебе одну в усьому цьому величезному поїзді нудить. Всім добре, подруга лопає куплені на станціях шоколадки і чіпси, а саме тобі не щастить. Перший день був самий жахливий. Майже весь час я проводила в туалеті або у своєму ліжку, тремтячими руками тримаючи пакетик. На другий день було трохи легше. Я навіть поїла і послухала музику. Ну а на третій день звикла і з нетерпінням чекала, коли приїдемо. Під час зупинки навіть встигла спробувати варену кукурудзу. Якщо посолити, то смачно!
Під вечір ми нарешті приїхали. Навіть не уявити, що я пережила, коли вийшла з вагона на кінцевій станції! Напевно, таке ж почуття відчувають ув'язнені, виходячи на свободу. Життя хороша!
Але тут же ноги підкосилися, і я мало не впала. Відчуття, що все ще їжу. Ну нічого, зате зараз наотдыхаюсь на все життя!
Через годину, проведений в машині, ми приїхали до нашого дому. Квартира виявилася цілком комфортно обставленій. Шкода лише, що була вона на восьмому поверсі. Так і ліфт не працював...
Ну нічого. Змивши з себе бруд, ми тут же пішли купатися. Вже настала темна ніч, але нас це анітрохи не бентежило. Ми спустилися по набережній і побачили... море... Вогні магазинів красиво світилися по всьому березі, хвилі тихо плескалися, пісок пестив ноги. Десь далеко звучала гарна музика, і чулися голоси людей. Ми не витримали, тут же роздяглися і плюхнулися в теплу воду. Нас чекало розчарування. Водорості плавали тут і там. Складалося враження, що це чиєсь волосся. Подруга бридливо скинула траву з рук і вийшла з води.
— Темно, нічого не видно. Раптом там мерці плавають?
Я пішла за нею. Трохи засмучені, ми повернулися в квартиру і лягли спати. Так і пройшла моя перша зустріч з морем.
Звичайно ж, на наступний ранок ми повернулися на пляж і добре поплавали. Водорості були віднесені вітром, а вода виявилася зовсім чистою і без трупів.
Ось так ми і провели три дні. Пляж — ресторан — пляж — ніч. Як і слід було очікувати, це все набридло.
— Треба, як цивілізовані туристи з'їздити на яку-небудь екскурсію, — вирішили ми.
Вибрали грязьові вулкани. Ну, захотілося нам повалятися в бруді, що ж поробиш?
Грязьовий вулкан виявився зовсім не вулкан. Ні, звичайно ж, це був вулкан, але нашому погляду постала велика чаша рідкої грязі з копошащимися в ній людьми. Виглядало це... не дуже приємно. Але раз приїхали, треба скупатися. Ми переодяглися в купальники і пішли до цієї чаші. Бруд була жахливо слизькою. Моя подруга зійшла з драбинки і занурилася по коліна в багнюку. Її погляд висловлював огиду. Я передумала лізти в цю чашу.
Але як тільки зібралася піти назад, посковзнулася на цій багнюці, і як на роликах покотилася до драбинці. І, о жах! Всім тілом впала прямо в бруд, забруднивши обличчя, волосся і насмешив людей.
Дна не було, але бруд не давала потонути і виштовхнула мене на поверхню. Я протерла очі. Подруга загиналася від сміху.
— Ах так! — скрикнула я й потягла її за ногу в бруд.
— Допоможіть! Тону! — прокричала вона, перш ніж цілком забруднитися.
Загалом, було весело. Після того, як ми змили бруд на Азовському морі, ми заїхали на ферму і сфоткалися зі свинею (так сказати, знайдіть 10 відмінностей), подивилися на страусів. Виявилося, що вони зовсім не ховають голову в пісок. Шкода, звичайно :)
Пізніше відвідали водоспади, печери, дольмени, луки... Вражень на книгу вистачить. Шкода тільки, через тиждень довелося їхати знову сідати в цей задушливий вагон з тими ж дітьми, тим же туалетом.
Але зате до змін багажу додалася ще одна сумка. Сумка з сувенірами: черепашками, браслетами, намистами, рамками для фотографій і багатьом іншим.
Мені дуже сподобалася ця поїздка. У наступний рік поїду ще раз:)
