Ах, літо... Ми живемо на Півночі і тому про відпустку до моря починаємо мріяти задовго до літа, довгими зимовими вечорами. Мріяли, що поїдемо всією родиною до моря в серпні. Адже наша молодшенька буде зовсім велика: у серпні — 1рік і 2 місяці. Але з-за кризи чоловікові дали відпустку в травні. На сімейній раді вирішено було їхати у відпустку, але не на морі (ми вирішили, що море ще холодне російському півдні, і фруктів ще немає), а до дідуся в село під Ставрополь. Зараз ми розуміємо, що взяли все-таки правильне рішення.
Вирішено було їхати на машині. Старшій дочці Владі — 12 років, а молодшій Настусі всього 11 місяців. Зі старшою дочкою поїхали перший раз у відпустку теж на машині в 8 місяців, а тут нам вже 11 місяців! Збори були дуже ретельні, адже треба було все гарненько продумати! Благо, зараз є і вологі серветки, і харчування в баночках, і памперси. Звичайно, ще довелося взяти з собою улюблений горщик і улюблені іграшки, книжки. І ось валізи зібрані, в дорогу!
Єдина незручність, яке ми відчували в дорозі, а вірніше Настуся — це автомобільне крісло. Природно, що стільки часу просидіти пристібнутої не витримає жодна дитина, тому чесно зізнаюся, виймали Настену з крісла. Насті дуже подобалося дивитися в заднє вікно, стоячи на кріслі. Їхали ми повільно, часто зупинялися, гуляли з дітьми на свіжому повітрі, харчувалися в їдальнях. Хоча ми накупили для Насті різне дитяче харчування в баночках, тут я дуже пошкодувала, що вже не годую грудьми, адже це було б не тільки корисно, але ще й зручніше в сто разів! Ми вирішили не збивати дітям режим дня і тому в 10 вечора вже зупинялися в готелі на ніч.
По дорозі бачили і вовка, зайця, лисицю. Це доставило задоволення старшої дочки. А ось Дочка прийшла просто в захваті, коли побачила мурашки. Так, так мурашки. Ми виїхали з дому 1 травня, але у нас ще лежав сніг. І ногами ми ще не ходили, все на візку в ковдрі. Як же здивувалася Настя, що немає снігу, можна стояти на асфальті, і найголовніше — щось повзе! Анастасія присіла, стала «тикати» пальцем в мурашки і просто верещати від захвату.
І ось ми нарешті-то у дідуся в селі. Скільки тут дивного для дитячих оченят! Дідусь засіяв цілу галявину газонної травою. Настя уважно вивчала травичку: чіпала, недавно придбала її в модному, тупала ніжкою, нарешті, села — як здорово! А потім ми вирішили показати Настене тваринний світ села: курей, кіз, гусей, свиней, корів. Як їй все сподобалося! А від дідусевого Петі-півника Настя просто не відходила. Просить дати його в руки; кричить «дай, дай», а Петя від неї тікає. І, о диво — наш дитина пішов ніжками!
Звичайно ж, ми з'їздили в Ставрополь, погуляли по місту, сходили в парк. Старша дочка була в захваті. Потім ми купили їй квиток на концерт, на улюблену групу «Ранетки», які виступали там в цирку. Тут і словами не передати всіх емоцій, які вона зазнала!
Стільки вражень, стільки захвату, стільки емоцій! І ми з чоловіком, дивлячись на дітей, заряджаємося енергією, бадьорістю, набираємося сил, щоб знову зимовими вечорами мріяти про літо!
Aljonka,
