Море! Хто не мріє побувати на морі хоч раз в житті? І ось наша мрія збулася. Вирушили ми в Євпаторію втрьох: я, мама і мій молодший брат Діма.
Поїхали ми туди з "рекомендованим листом" від сестри тієї бабусі, у якої ми хотіли оселитися (вони нам не були родичками). Приїжджаємо ми без попередження та заявляємо, що ось, мовляв, ми маємо намір у вас оселитися. Так, я думаю, що господиня нам не дуже була рада, оскільки нас зовсім не знала.
В перший же день ми пішли на море. І як говориться, "дорвалися". Природно обгоріли, у брата була навіть висока температура. Але потім ми знову стали ходити купатися. Приємно було, стоячи на мосту, подивитися на "живу " зірку" - Андрія Губіна, прийшов відпочити, ймовірно, після концерту у місті, в оточенні "великої свити" охоронців. Забавно він виглядав. "Зіркова хвороба" була в наявності.
Але повернемося до розповіді про море. Оскільки я не дуже добре вмію плавати, я плавала вздовж берега. Брат же, який уміє досить добре плавати, запливав далеко. І ось ми з мамою лежали, засмагали на березі. А він пішов купатися. Через деякий час мама подивилася на море і ... не побачила брата. Тут почалася паніка. Вона мені каже: "Все... пропав! Немає його". Я: "Як немає?!" Ми почали вдивлятися в море, брата не бачимо. Я вже почала шепотіти, щоб море повернуло мені брата. І ось, нарешті, він виплив. Виявилося, що він пішов купатися в бейсболці. І мама його в ній не впізнала. А він подумав, що вона його бачить, бо начебто дивилася прямо на нього...Уф... як же ми тоді злякалися!
Подібна історія з втратою брата" у мене траплялася і на дачі. Коли ми з братом одного разу пішли ввечері на озеро. Більше там нікого не було. Я не купалася. А він поліз у воду. Оскільки я залишилася одна на березі, я боялася, що хто-небудь чужий прийде, тому постійно дивилася по сторонах. Озеро маленьке по ширині. І ось коли я повернулася подивитися на брата, отплывшего від мене, я його не побачила, що вода стояла спокійна, ніяких звуків не лунало. І тут у мене все "обірвалося". Я просто подумала, що брат потонув.
Від усвідомлення такої трагедії я сама мало не померла від страху. І тоді я щосили закричала: "ДІМА!". А він з іншого берега з-за кущів мені крикнув у відповідь: "Що?". Виявилося, що він встиг допливти до протилежного берега, вилізти з води і сховатися. Може, тому я і не люблю воду, що боюся втратити близьких в ній?
