А у нас виросло щось новеньке - "мамопап" називається. Після почутого в перший раз цього "мамопап" я довго лежала вночі, на душі тепло, приємно. Я уявляла і давала визначення. Мамопап - це дерево таке велике-велике, сильне, могутнє, з ніжними білими квітами, які пахнуть незвичайним ароматом, красивим яскраво-зеленим густим листям. Під мамопапом і можна сховатися від дощу, і від ураганного вітру, і від спеки, і від холоду, і від образливого окрику хлопчаки у дворі "Ти - дівка" ("Я - дівчинка, а не дівка!!!")... Просто обіймаєш неосяжну крону дерева і знаєш: ти під захистом, тебе ніхто не скривдить і все добре. Це я дала таке визначення нещодавно народилася у нас мамопапу. Щось підказує, що Лізавета думає, немає, відчуває саме це... Не знаю, що послужило причиною, але дочуркины "мама" і "тато" вмить перетворилися в єдине і якийсь наполегливе - "мамопап"... "Мамопап, куди йдемо? На майданчик, на озеро, на пірс, на гору, в ресторан, на сончас?" :-)
А взагалі-то мова про відпочинок піде. Літо на дворі, хоч якесь, але літо 2003. Як же без відпочинку? Хто куди, А ми всією сім'єю - влітку за місто, не так далеко, але в живописне місце: гори, ліс, озеро, повітря, а небо, небо... В ньому можна розчинитися, потонути. Відпочивали в санаторії "Ювілейний", що на Південному Уралі. Докладно і офіційно про цю зону відпочинку - тут, а я про наших враження розповім.
У перші дні перебування на відпочинку все в нашому житті встало з ніг на голову:
- Я весь час ловила себе на думці: "Так-с... на мене всі дивляться, куди я біжу?.. Я ж приїхала відпочивати". Три дні точно давала собі установку, що потрібно повзати як черепаха, а не бігти стрімголов... невідомо куди. І періодично забуваючи про встановлення, я ловила себе на думці: "Я знову біжу..."
- Лізуха весь час спотикалася на рівному місці і грохалась. З прямої стежки її всі-час кудись завертав, і вона падала. І періодично завивала так, що в страшному сні не дай бог присниться. Про! І тут спливав наш мамопап: "Мам-тат, ааааа, поцелуууй! пожалееей!" Це було так голосно, що лікарі з переляку визирали з вікон санаторного комплексу. А між тим у нас жодної сльозинки, і ні однієї подряпини на колінах. Ну просто покричати захотілося. :-)). Свіже повітря, мабуть, в голову вдарив. Тим не менш, щоб не відволікати медперсонал від їх роботи, я перший час стала водити дитину за руку, що діяло ненадовго, природно... І знову ми спотикалися і грохались :-))
- А від Женьки періодично вилітало: "Слухайте, так не можна..." Санаторна їжа - це щось з чимось, я вам скажу :-)). Меню можна замовити, вибираючи з декількох варіантів, фрукти (таких розмірів яблук вкуснющих я ніколи не їла), кисломолочні продукти, салати, ароматні булочки і пиріжки, м'ясні страви і т. д. і т. п. З сніданку выкатывались колобками. На обід накочується і выкатывались ними ж :-), і з вечерею та ж історія. Розрядити обстановку допомагали велосипеди, катамарани, ролики, човни....
Свіже повітря діє на всіх по-різному :-)), але всі ми незабаром звикли до всього. Ніхто не спотикався і не лякав медперсонал, нікуди не спізнювався, здаючи іспит про кросу, і не голосив, що шлунок повний, а треба знову з'явитися у ресторані :-).
З погодою нам повезло, на мій погляд. Маніакального бажання присутності в нашому житті спеки, і пляжу не було. За 3 тижні відпочинку в погоді було все: і купальники, і незвичайна гроза і шквальний вітер, і приємний літній дощ з веселкою і величезними краплями роси, повітряні хмари чорні свинцеві хмари... одне було незмінно найчистіше гірське повітря... Очманіти!
Ой, ну не можу не розповісти. Тут стільки доріжок!! Ходити не переходити... їздити - не переїздити. І, незважаючи на великий асортимент послуг відпочинку - катамарани, велосипеди, ролики, м'ячі, човни, літаки, водоциклы, різного роду екскурсії (про це див. на сайті), найбільше сподобалося просто бродити по цим заплутаним широкими і вузькими стежками. У перші дні п'янив яблучний аромат, який непомітно змінювався аромат черемхи і горобини. Жовті кульбабки весело запалювалися, нагадуючи про літо і відпочинок.
Трохи пізніше зацвів бузок різної конструкції і відтінків. Вся зона відпочинку у квітах. Або так... Йдемо, вдихаємо квітковий запах, загорнули - потрапили в прохолоду хвойного куточка. Ялини, сосни, модрини упереміш з квітами і яскраво-соковитими зеленими галявинами. Безумовно, не дизайнери дбали про такому розташуванні, а сама природа. Так ось топаєш по доріжках, топаєш, насолоджуєшся видовищем, ароматом... і між тим кажеш, кажеш... А Лізавета поруч скаче стриб, стриб, або на велосипеді дрин-дыдын :-)). Чудово. У місті ось так просто поговорити про все у нас просто не вистачає часу... а тут... кажеш, кажеш... А Лізавета не забуває: "Мамо-тату, куди? Праворуч? Наліво?" Чи піде, куди її очі, і звідкись здалеку нам чується: "Мам-тат, ви де, ааа?"
А ще розповім, а то забуду :-). Нас просто вразило болото, яке розташоване посеред зони відпочинку, справжнє, не штучне... Заходиш туди, і відразу ніби в гості до Баби-Язі або Кикиморе потрапляєш. Мамопап при попаданні туди молодів :-). Як ніби тобі не 27, а, як донечці, 3,5 року... Жваво відчуваю себе 3-х річною дівчиною. Але краса яка! Словами не передати: птахи співають, жаби квакають, я думала, що так не буває, а тут... Бували на болоті дуже часто. Заворожлива моторошна краса якась. Якщо вечір, то відчуття, що зараз до нас лісовик або кікімора вийде, а в сонячний день, берези, відбиваючись у воді, так і навівають казку про Царівну Жабу... А качки тут які... Милі і якісь, я б сказала, добротні, грунтовні, розмірені... Мама-качка й ціла вервечка за нею маленьких каченят. Ні, ну це просто диво. А ще це улюблене місце нашого тата... Він у нас там весь час щось фотографував, на камеру знімав... Ледве витягнули його звідти. Лизуня, потрапляючи в болото, періодично запитувала: "Це дрімучий ліс?" І був у неї в болоті улюблений пень. Залізе туди обережно, і стоїть, усміхається. Болото могутнє, а вона така крихітна в ньому :-))...
А захід сонця спостерігати - це по-особливому шикарно. Заходи були різні.
Можна просто сидіти на кам'яної набережної і дивитися, як там далеко, за найвищу гору сідає сонце, яскраво-червоні промені якого відображаються в водної гладі озера.
